Victor Baryakhtar
(A Brief Biographical Sketch)
Видатний український вчений у галузі фізики. Отримав результати світового рівня в теорії магнетизму конденсованих середовищ, надпровідності, механічних властивостей твердих тіл, нелінійних явищ у фізичних системах і кінетики солітонів. Академік Національної академії наук України (1978 р.), заслужений діяч науки і техніки України (1980 р.), тричі лауреат Державної премії УРСР і України в галузі науки і техніки (1971, 1986, 1993рр.).
Народився 9 серпня 1930 року. Закінчив Харківський державний університет (1953 р.). У 1959 р. присуджено науковий ступінь кандидата фізико–математичних наук, а в 1965 р. — доктора фізико–математичних наук. 1972 року обраний членом–кореспондентом АН УРСР, 1978 року — академіком.
У 1954–1973 рр. — науковий співробітник, начальник лабораторії Харківського фізико–технічного інституту АН УРСР; у 1973–1982 рр. — завідувач відділу, заступник директора з наукової роботи Донецького фізико-технічного інституту АН УРСР; у 1985-1989 рр. — завідувач відділу теоретичної фізики і директор Інституту металофізики АН УРСР. У 1982-1989 рр. — Академік-секретар відділення фізики та астрономії АН УРСР, у 1989-1994 рр. — віце-президент НАН України, у 1994-98 рр. — перший віце-президент НАН України. Засновник і завідувач кафедри теоретичної радіофізики радіофізичного факультету Київського державного університету імені Тараса Григоровича Шевченка (1983-1986 рр.), засновник і перший завідувач кафедри математики та теоретичної радіофізики цього ж факультету (1986-1996рр.). Від 1995 р. — директор Інституту магнетизму Національної академії наук України і МОН України.
Разом із своїми колегами та учнями він створив теорію колективних спектрів магнітопружних хвиль у магнітних матеріалах, розвинув макроскопічну теорію релаксації магнітного моменту у феромагнетиках з урахуванням обмінної взаємодії, був одним з ініціаторів вивчення статичних і динамічних властивостей ґраток циліндричних доменів, у яких, зокрема, було передбачено, а потім експериментально відкрито ізоструктурні фазові перетворення. В. Г. Бар'яхтар сформулював нову точку зору на доменні структури як неоднорідний стан поляризованих середовищ, що дозволило з єдиних позицій описати властивості магнетиків, сегнетоелектриків і надпровідників в околах фазових перетворень. Він одним із перших зайнявся вивченням нелінійних властивостей магнітних матеріалів і впровадженням поняття солітона у фізику магнетизму. Отримав принципово важливі результати з кінетики солітонів. Широко відомі роботи В. Г. Бар'яхтара присвячені оригінальному застосуванню концепції псевдопотенціалу в теорії нормальних металів і надпровідників, зокрема, високотемпературних, і теорії топологічних фазових перетворень.
В останні роки В. Г. Бар'яхтар брав активну участь у роботі з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи. Він був головою Комітету з ядерної політики при президенті України, членом міжнародної координаційної ради країн Європейського співтовариства з проблеми зменшення наслідків аварії на ЧАЕС, членом групи міжнародного проекту "Чорнобиль" при МАГАТЕ, членом науково-технічної ради українського уряду з надзвичайних ситуацій та членом науково-технічної ради МінЧАЕС, головою комісії з проблем Чорнобиля Академії наук України.
Академік В. Г. Бар'яхтар є автором більше як 500 наукових праць, у т.ч. 16 монографій з фізики і 5 монографій з проблем ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, співавтором (разом з О. І. Ахієзером та С. В. Пелетмінським) відкриття "Магнітоакустичний резонанс в феро-, фері- та антиферомагнетиках" (1956).
В. Г. Бар'яхтар читав основні курси лекцій в Харківському університеті, Донецькому університеті, Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка та Національному технічному університеті України "КПІ". Брав участь у створенні фізико-технічних факультетів Харківського університету та КПІ, є одним з організаторів і першим деканом фізико-математичного факультету Національного технічного університету України "КПІ".
Серед учнів В. Г. Бар'яхтара 25 докторів і понад 50 кандидатів наук, шість лауреатів державної премії України (Є. П. Стефановський, А. Є. Боровик, В. А. Попов, В. В. Тарасенко, В. Н. Криворучко, Д. А. Яблонський), два керівники науково-дослідних інститутів (В. М. Варюхін та В. Ф. Клепіков), академік В. П. Семиноженко, член-кореспондент Академії педагогічних наук Ю. І. Горобець.
В. Г. Бар'яхтар — засновник і перший президент Українського фізичного товариства, член Американського та Італійського фізичних товариств, член Російської академії творчості, мистецтва і соціальних проблем, член Нью-Йоркської академії наук. Входить до складу редколегій наукових журналів "Металлофизика и новейшие технологии", "Наукові вісті Національного технічного університету України "Київський політехнічний інститут"", "Український фізичний журнал" і "Functional Materials".
Премії
- Державна премія УРСР в галузі науки і техніки за цикл робіт "Відкриття, теоретичне та експериментальне дослідження проміжного стану антиферомагнетиків" (1971)
- Премія АН УРСР ім. К. Д. Синельникова за роботи в галузі фізики (1978) >Почесне звання "Заслужений діяч науки і техніки Української РСР" (1980)
- Премія ім. М. М. Крилова АН УРСР за роботи в галузі математичної фізики (1985)
- Державна премія Української РСР в галузі науки і техніки за відкриття і дослідження динамічних явищ, зв'язаних з фононними взаємодіями в магнітних кристалах (1986)
- Премія АН України ім. М. М. Боголюбова Державна премія України в галузі науки і техніки за роботи, пов'язані із ліквідацією аварії на Чорнобильській АЕС (1999)
- Міжнародна премія М. М. Боголюбова Об'єднаного інституту ядерних досліджень (Дубна, Росія, 1999)
- Премія Міжнародної Федерації науковців наукового католицького фонду Святого Валентина (Італія, 2000)
- Золота медаль НАН України ім. В. І. Вернадського (2008)
Свідоцтвом великого громадського значення діяльності В. Г. Бар'яхтара є нагородження його трьома орденами та почесним знаком Президента України, а також пам'ятною медаллю Папи Римського Іоанна Павла другого.
Основні монографії
- Ахиезер А.И., Барьяхтар В.Г., Пелетминский С.В. Спиновые волны. М.: Наука, 1967–368 с.
- Bar'yakhtar V., Іvanov B. Modern magnetіsm. Moscow: Nauka, 1986. – 176 p.
- Барьяхтар В.Г., Горобец Ю.И. Цилиндрические магнитные домены и их решетки. К.: Наукова думка, 1988. – 167 с.
- Baryakhtar V.G., Zarochentsev E.V., Trіotskaya E.P. Theory of Adіabatіc Potentіal and Atomіc Propertіes of Sіmple Metals. Gordon and Breach Scіences Publіshers, OPA, London, 1999. – 320 p.