Почесні доктори

Ігор Стасюк
(короткий біографічний нарис)

Ігор Васильович Стасюк

Ігор Васильович Стасюк, відомий вчений у галузі теоретичної фізики, теорії твердого тіла, громадський діяч, доктор фізико-математичних наук (1985 р.), професор (1987 р.), член-кореспондент НАН України (1995 р.), завідувач відділу квантової статистики Інституту фізики конденсованих систем НАН України.

Народився 23 вересня 1938 р. у м. Бережанах Тернопільської області. 1959 року закінчує з відзнакою фізичний факультет Львівського державного університету ім. Івана Франка. Ще будучи студентом, під керівництвом проф. А. Ю. Глаубермана виконує разом з В. В. Владіміровим дослідження, присвячені новій формі полярної моделі з введенням операторів "вузлових елементарних збуджень" (попередники відомих операторів Хаббарда), і рекомендовані академіком М. М. Боголюбовим до публікації в журналі "ДАН СССР". 1963 року захищає кандидатську дисертацію "Метод вузлових елементарних збуджень в теорії неметалічних кристалів". Поєднує викладацьку і дослідницьку роботу на кафедрах теоретичної фізики та теорії твердого тіла Львівського державного університету ім. Івана Франка. Від 1978 р. до 1983 р. працює в Інституті прикладних проблем механіки і математики АН УРСР, а потім у Львівському відділенні Інституту теоретичної фізики АН УРСР. 1985 року захищає докторську дисертацію "Теорія індукованих зовнішніми полями ефектів в кристалах із структурними фазовими переходами". З моменту створення Інституту фізики конденсованих систем НАН України (1990 р.) працює заступником директора Інституту з наукової роботи (до 2006 р.), одночасно очолюючи відділ квантової статистики (від 1986 р.).

Найбільш вагомі наукові результати І. В. Стасюка пов’язані із статистичною теорією конденсованих систем і теорією твердого тіла. Це – розроблені ним математичні методи, що базуються на формалізмі операторів Хаббарда, в теорії багаторівневих систем та систем фермі- і бозе-частинок із сильними короткосяжними кореляціями; вивчення ангармонічних ефектів та механізмів електронного спарювання у високотемпературних надпровідниках; опис фазових переходів і явищ бістабільності в кристалах з локально-ангармонічними елементами структури. Ним розроблено мікроскопічні моделі сегнетоелектриків із складною структурою водневих зв’язків, які дозволили описати їхні динамічні та термодинамічні властивості, а також запропоновано мікроскопічну теорію оптичних і деформаційних ефектів, породжених зовнішніми полями, в широкому класі діелектриків, сегнетоелектриків, ян-теллерівських кристалів. Розвинена теорія протонного та іонного переносу в квазіодновимірних системах з водневими зв’язками та в суперіонних кристалах знайшла своє продовження в описі властивостей інтеркальованих кристалів. Результати наукових досліджень опубліковано І. В. Стасюком у близько 500 наукових працях у вітчизняних та іноземних виданнях та у трьох монографіях.

І. В. Стасюк – талановитий педагог. Уже декілька поколінь студентів слухають його лекції з теоретичної фізики, широку гаму спецкурсів (квантова статистика, теорія твердого тіла, теорія фазових переходів, математичні методи теоретичної фізики). Ним виховано 20 кандидатів фізико-математичних наук, серед його учнів 4 доктори наук.

І. В. Стасюк – віце-президент Українського фізичного товариства (від 2002 р.), дійсний член (1995 р.) та член Президії Наукового Товариства ім. Тараса Шевченка. Від 1993 р. – заступник головного редактора журналу "Condensed Matter Physics", член редколегії журналу "Phase Transitions" та ряду інших видань, член Міжнародного дорадчого комітету "Домени у фероїках та мезоскопічні структури", Соросівський професор (1996 р.), Відмінник освіти України (1998 р.).

І. В. Стасюка нагороджено Почесною грамотою Верховної Ради України (2004 р.), відзнакою НАН України "За наукові досягнення" (2008 р.), орденом "За заслуги" ІІІ ступеня (2009 р.).

І. В. Стасюк зробив значний внесок у становлення, відродження і розбудову багатьох громадських наукових інституцій. Є видатним популяризатором науки і культури, людиною енциклопедичних знань.

2011 року він став Почесним доктором ІТФ ім. М.М. Боголюбова НАН України.